Лілія Ребрик: більший будинок - більше дітей (передноворічне інтерв’ю)

Напередодні Нового 2018 року ми зустрілися з Лілією Ребрик - українською актрисою та телеведучою. Саме Ліля з її чоловіком Андрієм та донечкою Діаною весь 2017 рік були тією родиною, яка уособлювала сімейний затишок - наше обличчя. За цей рік багато чого відбулося: ми почали співпрацювати, збудували родині дачу в “Лісовому озері", яка їх власне і привела в нашу компанію. Також в родині очікується поповнення, про що ми також не могли не розпитати. Отож, далі наша цікава розмова.

Доброго дня! Рада Вас знову бачити. Минулого разу ми з Вами зустрічалися наприкінці весни, тоді Ваш заміський будинок ще був на стадії проекту. Минуло півроку, уже все готове. Цікаво дізнатися, що нового відбулося за цей час, а я знаю, що відбулося, ще й чимало.

Давайте почнемо з того, що Ви мені розкажете чи збулася Ваша мрія. Раніше Ви говорили, що мріяли про улюблену роботу (її Ви маєте), родину (з цим теж все в порядку), а от вже разом із родиною Ви почали мріяти про заміський будинок. Тож, скажіть, збулася сімейна мрія? 

Я можу сказати, що я щаслива людина. У мене є і родина, яка поповнюється, і улюблена робота. Я відчуваю неймовірну радість від того, що незабаром матимемо змогу приїжджати у власний заміський будинок. Очікування народження дитини стає нашим стимулом, тому дуже хочеться встигнути зробити все в будинку до літа. Наскільки велика сила у цієї дитини. Вона ще тільки навесні народиться, а у нас уже є мотивація. Вона спонукає нас до того, щоб зробити все якомога краще.

Я просто хочу сказати, що мрії збуваються. Хочеш бути щасливим - будь. Найголовніше, що поруч є люди, які сприймають тебе такою, яка ти є, яким ти віддаєш свою енергію, ніжність, турботу. Це є такими важливими складовими для того, щоб потім вже робити якісь кроки в роботі, в житті, створювати свою оселю, облаштовувати її. Якби не було цієї підтримки, то все не здавалося б наскільки прекрасним. Дуже важливо, щоб твій затишок, твоє родинне коло завжди були з тобою. Тоді й хочеться створювати прекрасне.

Пам’ятаю цікавий факт, що дата здачі будинку співпадала з Днем народження Вашої доньки. Це було 30 серпня, у неї був перший ювілей - 5 років. Чи задоволеною залишилася Діана, адже будинок був її ініціативою?

У неї був такий гарний День народження, такий ювілей вийшов! Саме в цей день ми дізналися про те, що вагітні. Зранку того дня до нас приїхали батьки, ми залишили Діану з ними вдома, а самі з чоловіком поїхали до лікаря. І нам підтвердили наші підозри. Ми повернулися додому і вважали своїм обов’язком сказати дитині про те, що в нас буде ще одна “дика” людина в родині. Не знаю чи зрозуміла вона в той момент, тому що вона була завалена подарунками, але вона почула і навіть тримала в таємниці це. Вона любить коли з нею рахуються і ми їй сказали: “Діась, це наша таємниця, можемо сказати тільки бабусям і дідусям”. Вона сказала: “Добре, я вас зрозуміла”. Ми потім святкували, і вона бабусі говорила: “Ти ж дивись нікому не кажи”. Їй було цікаво, що вона в зговорі.

Також 30 серпня була ще одна знакова подія - це здача будинку. Вона теж вважає його своїм подарунком, тому що ми так і говорили, що це її подарунок, що вона нас підштовхнула до цього. Це ж не спеціально, а так склалося що здача будинку припала на її ювілей. І я вбачаю в цьому певний знак.

Так що Діана, як говорять, в шоколаді. Вона дізналася про братика чи сестричку, про яких мріяла. Особливо хоче сестричку. Ми поки що не афішуємо хто у нас буде, але вона завжди дуже хоче сестричку. Але коли питаємо за братика, то звичайно вона і йому буде рада.

Тож можу сказати, що 30 серпня стало для неї якимось знаковим днем, її мрія збулася. Думаю, коли вона підросте і переварить цю всю інформацію, то зрозуміє наскільки щаслива.

Якщо вже ми заговорили про передісторію і роль Вашої доньки в питанні з будинком, чи розвивалася далі якось історія з домашнім улюбленцем? Чи вже якісь інші плани має Діана на будинок?

Вона, звичайно, пам’ятає про собаку. Єдине, що змінилось, - на той момент вона хотіла дуже далматинця, а зараз вже хоче золотистого ретривера. Вона дуже любить робити всілякі штучки своїми руками, і от вона зробила статуеточку з глини - собаку, такого волохатого, сказала, що він якраз схожий на золотистого ретривера. Потім, коли матеріал висох, вона його пофарбувала в золотистий колір, сказала, що це буде талісманом на наступний рік. Вона знає нашу історію про те, що наша нова дитина народиться в рік собачки. І ми говоримо, що, мабуть, не в цьому році ми будемо купувати справжню собачку, тому що буде ця собачка маленька, і їй треба приділяти багато уваги. А коли ти маєш справжню собаку, то їй треба приділяти теж багато часу і уваги. Ми їй це пояснюємо, і вона розуміє. Вона знає, що дійсно саме вона спонукала нас до якихось дій, стала нашим стимулом, мотивацією. Навіть “стимульнула” нас до другої дитини, яка народиться в рік собачки… теж символічно.   

Що відчуває ваша родина зараз, коли ви вже є власниками гарного заміського котеджу? Адже ми знаємо, що споконвіків “побудувати будинок” - це була надважлива задача кожного. Дитина, дерево, будинок… чи є відчуття виконаної місії?

Вже є. Лишилося посадити дерево і я думаю, що і це вже не за горами. У цьому ж і полягає щастя. Це відчуття себе дорослою, називається “Мамо, я виросла”. Для мене це вже якась така відповідальність, своя позиція, певна ніша в дорослому житті. Якщо подивитись на цю споконвічну місію глибше, то це і є ті три складові, які в тобі формують особистість, дають право бути вільним у цьому житті. Адже відчуття свободи просто так не з’являється, воно приходить з певними подіями у нашому житті, коли ти чогось досягаєш, коли ти зробив це сам, ти можеш собі дозволити купити щось найкраще, сам можеш втілити якусь свою мрію. Це твоя свобода і ти не залежиш від того, що хтось тобі має це дати. Це формує твій внутрішній стержень. От інколи дивишся на людину, а від неї аж віє якимось стержнем, таким особистим сильним нутром. Буває й навпаки - людина і красива, і гарно одягнена, а немає цього стержня. Для мене це основні три кити, на яких тримається наше життя, до яких має прагнути кожен.

Чи часто приїздили на будівництво? Слідкувала за Вашими постами в соцмережах, бачила, що не лише Ви з чоловіком і донькою там бували, а й рідня та друзі. Як їм така ваша задумка?

Напочатку дуже часто приїздили, і це не пов’язано з якимось контролем, а більш з погодою. Це був кінець весни-початок літа, було легше приїздити. І по роботі було легше вибратися, ще не була вагітна. Більше тягнуло туди із відчуття цікавості. Колись, пам’ятаю, приїхали і дуже здивувалися: “О Боже, це наш фундамент”. Скільки було радості! Ми завжди брали із собою шашлик, там на галявинці смажили. Для мене це було якоюсь вилазкою, до якої я прагну. Брали рідних, вони безмежно задоволені і раді за нас. Усім дуже подобається котеджне містечко “Лісове озеро”, яке ми обрали.

Тоді, наприкінці травня, під час нашого інтерв’ю, Ви говорили про важливість будинку і про те, що з роками, можливо, ваша родина збільшуватиметься і він буде просто незамінним. Нещодавно, кілька тижнів тому, Ви оприлюднили таку гарну новину, що чекаєте на другу дитину. Я щиро Вас вітаю з цим. Будинок прискорив процес, який Ви в травні назвали “з роками”? Чи є в цьому якась магія, що будинок є, значить і більші можливості маєте?

100 %, магія в цьому якась є. Людина заробляє стільки, скільки вона потребує у житті. Якщо людина скаржиться, що їй замало, то їй значить вистачає того. Ми люди, ми звикаємо до того, скільки нам потрібно. Я можу на цю тему говорити багато, тому що ми самі створюємо філософію свого життя. Позиція жертви - це теж позиція. Є ті, хто говорять, що у них все погано, людина себе програмує на таке, це як наркотик, який засмоктує. І їй зручно так. Мені зручно по-іншому. Я проектую щось на краще, і хочу, щоб було ще краще. Як от ти кажеш, більший дім - більші можливості, більше дітей. Як говорять, дає Бог дітей, дає і на дітей. Все тому, що все у нас в голові. Все залежить від того, на що ми себе налаштовуємо. Треба вміти віддавати, віддавати легко, і воно тобі повернеться в сто разів більше. Треба себе налаштовувати на краще, тому що якщо ти людині будеш говорити, що він дурний, він справді колись стане дурним. А якщо ти віриш в нього, в його можливості, то він дійсно це зробить.

Я не можу сказати, що я транжира, але економити на собі я не хочу. Це наш стиль життя. Мені завжди хотілося, щоб речі, які ти можеш собі дозволити на даний момент, були найкращими, а якщо не можеш дозволити, ти маєш до цього прагнути. Якщо ти живеш у будинку і тобі хочеться іншого життя, то тобі треба робити щось для того. Тобто ти маєш не бідкатися, що щось не виходить, а прагнути до того і воно з’явиться. Все, що ми думаємо, воно збувається. Багато хто цим просто не користується, думає: “Добре, що так. У людей буває гірше”. Тому ми дійсно віримо у магію наших думок і  можливостей.

Наш слоган “Будуємо сімейний затишок”. Ваша родина ідеально уособлює суть цього поняття. І нам приємно, що родинний затишок наразі трьох, а в майбутньому чотирьох людей, буде безпосередньо пов’язаний з результатами нашої роботи. Чи все ми зробили так, як ви хотіли? Усі деталі і масштабні речі саме такі?

Однозначно, не було такого, що нам би не сподобалось. Я пам’ятаю як ми приїхали і приємно здивувалися: “О Боже, це наш фундамент?” Ми і стрибали, і танцювали, і що тільки не робили від радості на тому фундаменті. Потім, коли ти щоразу приїжджав, а він ставав ще вищим і вищим, незалежно від того приїздив ти в неділю чи в якийсь будній день. Я була шокована.

Одного разу ми приїхали в неділю посмажити шашлик, бо все рівно ж вихідний, а люди працюють. Я була дуже вражена. Про це навіть написала в одному із свої постів. Я думала, що в неділю будівельників немає на будівництві. Ми вибачалися перед ними, бо не хотілось їм заважати з нашим пікніком.

І ще цікаво, що коли будується твоя дача, твій будинок, то навіть будівельні роботи не заважають. Якби вже хтось із сусідів ремонти робив, то вже б говорили: “О Боже, в неділю працюють”, то воно б тебе дратувало. А коли воно твоє, думаєш: “Які молодці. Як ви гарно працюєте”. Знову ж таки, бо воно твоє.

Бачила в соцмережах під Вашими постами коментарі від сусідів з котеджного містечка “Лісове озеро”. Вже почалося спілкування?

Пишуть дуже часто. І в коментарях, і в особисті повідомлення через соцмережі. Пишуть номер  ділянки, де їхній майбутній будинок, що вони наші сусіди, що вони сподіваються на знайомство і на зустріч, запрошують на шашлик. Зізнаюсь, це приємно.

Я дуже вірю в те, що біля нас будуть жити люди, з якими захочеться зустрічатися на якомусь шашлику, захочеться про щось поговорити, провести свій вільний час. Сусіди -  дуже важлива тема. І ще важливіше, щоб і ти був гарним сусідом, щоб ти розумів, що з тобою так само приємно мати справу. Я дуже сподіваюсь, що ми будемо гарними сусідами, що до нас можна звернутися: “У вас немає бува цибулі зайвої чи солі, чи ще чогось?”. Для мене сусідство заміського типу - це щось тепле і душевне.

Чи змінилися плани на облаштування території біля будинку? У травні Ви говорили, що хочете басейн, оскільки всі полюбляєте водні розваги. Господарство було лише розмовним жартом. Як зараз?

Я не знаю, мабуть, нічого не змінилося. До городу у значенні величезного шматка землі, який треба обробляти, я ще не готова, а от якщо це будуть якісь кошики чи вазони для зелені і подібного, то навіть звучить трішки затишніше.  Зараз скільки є сучасних гарних методів висадки чогось у землю. Не знаю чи ми матимемо час на це, але воно так гарно, що можна увійти в кураж, якийсь драйв. Нам зараз потрібно зробити в будинку ремонт, щоб було куди приїжджати. Паралельно хочемо запустити мінімальний ландшафт, щоб знати де і що буде. Тому що ми розуміємо, що все одразу не може з’явитися. Ми й не хочемо, ми й не прагнемо до того. Нам хочеться поступово, але воно має бути облаштоване: і автополив, щоб було місце для басейну, для бесідки з кухнею, з барбекю, де можна з друзями збиратися.

Басейн, звичайно ж буде. Його ніхто не відміняв. Я залюбки долучуся до них, бо коли Дикі починають бавитись, то мало місця просто. У нас в квартирі, у ванній, вони умудряються зробити так, що у нас все мокре. Я спочатку заходжу і питаю: “Що ви робите?”, а потім розслабляюсь, бо розумію, що немає поки що місця де ми так можемо бавитися.  

Чи наштовхнуло ваше рішення придбати будинок в екологічно чистій місцевості когось із вашого оточення на те ж саме?

Так, звичайно. Хтось зараз на стадії розмов і думок. Багато хто пише і цікавиться: “А де у вас будинок? Чому саме там?” Є ті, хто вже жив за містом, а зараз в квартирі, кажуть: “Ти мене спонукала до того, що треба знову повертатися”. Є ті, хто вже будується. Я знаю, що мій брат двоюрідний Діма Тодорюк (соліст гурту “Авіатор”) теж звернувся в “Євродім”. Ще одна відома пара, не буду називати імен, теж стали вашими клієнтами.

Це як з дітьми. Коли в тебе з’являються малюки, хочеш не хочеш, а мимоволі ти про них починаєш говорити. Так само коли в тебе ремонт чи будівництво - теж про це тільки і говориш. Тому що ти цим живеш. У нас це зараз “тема на повестке дня”, як то кажуть. Тому багато рекомендуємо, розповідаємо, ділимось досвідом.

 Які плани на будинок має кожен член сім’ї?

Діана, звичайно ж, мріє про песика. З цього все почалося, тому ми не можемо їй в цьому відмовити. А от ми з Андрієм більше часу хочемо проводити у тиші, яка панує за містом, насолоджуватися природою... біля нас такий шикарний ліс. Хочемо говорити про будь-що на терасі. Ми з чоловіком дуже схожі, що іноді аж страшно. Наш темп життя такий, що інколи треба просто зупинитись і побути у стані спокою. З будинком це реально. Активний відпочинок за містом також підходить нам, наприклад, велосипеди. Але все ж таки більше очікуємо від будинку спокою та затишку.

Наприклад, коли ми їздимо десь на відпочинок втрьох, то завжди, коли Діана вже лягла спати, ідемо з Андрієм на терасу і говоримо про все на світі. Для нас це безцінний час. І от мені здається, що дача у нас буде якраз для цього часу. Хочеться дітям подарувати можливість бути побільше на свіжому повітрі, активно гратися, а нам з чоловіком хочеться більше усамітнення, спокою, затишку, покласти дітей спати і говорити, милуватися красою. Кожному по-своєму пахне ніч, ранок, заміське життя… а от у мене зараз в голові картинка цього лісу, який поруч з дачею… і в цьому є якась така міць і спокій. Ці дерева, ці стовбури. Ти думаєш, яка все-таки природа гарна.

Чи зіштовхувались ви раніше з будівництвом? Поринули в цю тему, коли будувалася саме ваша дача?

Ми багато цікавилися. Звичайно, це той бік, який чоловік на себе взяв. І я цьому ніяк не заперечувала, я абсолютно спокійно, так має бути, тому що я потім буду займатися кольорами і текстилем. А він нехай займається цими чоловічими проявами в будівництві.

Про сіп-панелі багато дізнавалися інформації, були і плюси, і мінуси. Але якщо слухати негатив, то можна взагалі не жити. Можна мати абсолютно екологічний будинок, але обставити його меблями, які несуть чимало шкідливих речей. Нас оточує так багато якихось негативних моментів з екології, що думати про це постійно - нерозумно. Але є багато позитиву. Та ж енергозберігаюча властивість. Чоловік багато дивився і експертів слухав, і все одно прийшов до рішення, що це сучасно, що ми матимемо будинок теплий взимку і прохолодний влітку. Нас також переконала команда, яка пропонувала, розказувала все це, прозоро розказувала, ніхто нічого не приховував.

Для нас цей будинок - це дача. Треба певних заходів безпеки дотримуватися. Та ж сама електрика. От цим зараз якраз чоловік і займається, шукає людей, які зроблять в домі гарну електрику і вентиляцію, тому що це дуже важливо. Ми знаємо, що треба зараз не економити на цьому, оскільки це дає результати в подальшій експлуатації. Можна потім купити собі диван, крісло чи стіл дешевший, але на цьому економити не можна, це наша безпека. Ми це розуміємо. Над цим я почала замислюватися тільки тоді, коли побудувалися. А взагалі у нас зараз тільки починається все найцікавіше.

Наближаються новорічні свята - час для нових планів. Ми починали говорити про мрії і цілі, і от все вже здійснилося. Що хочеться, щоб збулося у Новому 2018 році?

На наступний рік у нас народження дитини і мрії самі собою зрозумілі. Хочемо, щоб вона була здоровою. Для мене щастя більшого немає.

Хочеться встигнути заїхати в будинок до літа. Щоб з’явилася вже та оселя, куди можна буде приїхати з дитиною і там лишатися на якийсь час. Сподіваюсь, що півроку нам вистачить і ми справимось з усім необхідним за зиму і весну.

Бажаю, щоб усе дійсно так і було, як Ви це все задумали. Дякую за інтерв’ю.  

Приїзджайте та подивіться самі

Після заповнення форми ми зв'яжемося з вами, щоб домовитися про зручний час для індивідуальної екскурсії.

Дякуємо!

Вам перездвонять якнайшвидше.